Вони биються на руїни минулого.
Пісок радіоактивних пустель розтанув під броньовані колеса бойових машин під промені важких лазерів і вогню плазмових гармат, розтоплюється через їх лють і відчай, ненависть і страх, а хмари кипіють над місцями їх битв, а краплі отрути дощу випаровуються, перш ніж вони досягнуть землі.
Їх розмиті силуети проходять бензиновими фортецями та укріпленими містами, перед об'єктивом автоматичних камер та бочок з важкими гарматами, що захищає мир останніх, хто залишився в живих після війни. Вони обговорюють їх у новинах та світових інформаційних мережах, а мобільні камери спостерігають за кожним їхнім рухом із неба, покритого попелом.
Неважливо, хто вони - рейдер, солдати, найманці ... чому вони не знайшли собі місця під захистом міських стін і кинули виклик пустелі. Незалежно від того, що вони відчувають і що вони думають, коли вони вбивають один одного. Ті, хто стежить за своїми битвами на неонові панелі купольних міст, ніколи не зрозуміють цього.
Коментар не знайдено